Антропоніми є одними з найбільш дискусійних лексичних одиниць у сучасному мовознавстві. За багато століть з моменту виділення їх як окремого класу слів давньогрецькими вченими, питання щодо обсягу лексичного значення антропонімів не є однозначно вирішеним.Специфічність антропонімів зумовлена тим, що вони є продуктом не тільки мовної, але й соціокультурної діяльності народу, саме тому вони відбивають традиції й вірування, світогляд етносу.Турецька антропонімічна система формувалася протягом багатьох століть. Її найдавніший шар становлять особові імена давньотюркського походження, перші згадки про які наявні в давніх писемних пам’ятках V-VIII століть. У подальшому антропонімічна система розвивалася, вбираючи на певних історичних етапах нові елементи, що відображали зміни у соціальному й культурному житті. Велике значення в цьому сенсі мало прийняття тюрками ісламу та вплив персько-арабської середньовічної поезії.Автор розглядає антропонімічну лексику турецької мови як цілісну систему й описує її у синхронічному та діахронічному розрізі. У роботі узагальнено та удосконалено методики лінгвокультурологічного й лінгвопрагматичного аналізу антропонімів. Розроблено класифікацію турецьких імен за їхньою семантикою, що послугувало виявленню значущих для турецької культури понять і концептів та реконструюванню деяких фрагментів турецької національно-мовної картини світу (Космос, природа, час, простір, суспільні й родинні стосунки). У заключному розділі розкрито прагматичний потенціал турецьких особових імен та прізвиськ.